ХАРАКТЕРИСТИКА ШИПЛЯЧИХ ЗВУКІВ

 До групи шиплячих звуків відносять звуки ш, ж, ч, щ.

Звук ш приголосний, глухий, твердий. При вимові звуку ш в нормі органи мови беруть таке положення:

-        -  губи висунуті вперед;

-        -  кінчик язика піднятий до неба (до альвеол), але не торкається його, утворюючи щілину;

-        -  бічні краї язика притискаються з середини до верхніх корінних зубів або твердого піднебіння, не пропускаючи з боків струмінь повітря, що видихається. Таким чином, язик набуває форми ковша або чашечки.

-         - голосові зв'язки розімкнуті, струмінь повітря, що видихається вільно проходить між ними;

-        -  повітряний струмінь видихається рівномірно посередині язика, він сильний, широкий, теплий, легко відчувається тильною стороною руки, піднесеної до рота.

Будь-який відступ від правильного артикуляційного укладу веде до спотворення звуку. При постановці звуку основним нашим завданням є створення у дитини правильної артикуляції даного звуку.

Артикуляція звуку ж відрізняється від артикуляції звуку ш наявністю голосу.

Артикуляція звуків щ і ч відрізняється від артикуляції звуку ш додатковим підйомом середньої частини язика до неба. Крім того, звук ч є смично-щілинним. При його артикуляції спочатку відбувається змикання передньої частини спинки язика з альвеолами, а потім між ними утворюється щілина.

Таким чином, для шиплячих звуків ш, ж, щ, ч основною є артикуляція звуку ш, і значить, він буде базовим для цієї групи. Тобто робота по виправленню шиплячих звуків починається обов'язково з звуку ш. Якщо звук ш вимовляється правильно, то, додавши голос, ми отримаємо звук ж; додавши підйом середньої частини язика, отримаємо щ; додавши підйом середньої частини язика і змичку перед щілиною, отримаємо ч. Тому і порушення звуків ж, щ, ч бувають тими ж, що у ш.